Для чого дитині тато?
Опубликовано: 04.09.2018
На цю тему написано стільки книжок, що навіть наводити їх списку не будемо. Головна думка: мама любить дитину безумовно, просто за те, що вона є, а тато – умовно, за те, наскільки вона відповідає його уявленням. Але чи на практиці все саме так?
🍕 З чого тато робить піцу. Цікавинки для дітей українською. Янко Гортало
Ми попросили двох авторів розглянути це питання з чоловічого та з жіночого погляду.
Чоловічий погляд
«Для чого тобі батько?» – спитав я у свого дворічного сина.
Чи варто бити дитину?
«Тату, тату, мулькін!» – промовив він у відповідь і швидко вмостився на моїх колінах. Я лагідно погладив його кучеряве волосся і потягнувся до комп'ютера, аби включити мультик. Мій маленький нащадок задоволено заплескав у долоні.
Так, без дітей ми, дорослі, забули б назавжди, ким ми були колись і ким лишаємось досі.
Важко і водночас просто пояснити, для чого дитині батько. Очевидно, що так постановила матінка-Природа, аби для появи на світ нової людини були задіяні двоє – жінка і чоловік. Отже, обидва несуть рівнозначну відповідальність за нове життя.
Водночас головна функція чоловіка, з погляду тієї ж Природи – забезпечити, насамперед матеріально, розвиток дитини, аби вона була завжди в теплі і затишку.
Коли вона трохи дорослішає і починає активно пізнавати довкілля, тато бере на себе функцію «екскурсовода-поводиря» до цього світу. Він знайомить малечу із фізичними законами буття, пояснює, що холодне, а що гаряче, що їстівне, а що ні, чому варто ходити на двох, а не на чотирьох кінцівках. І, звісно, продовжує, не припиняючи, матеріальне забезпечення свого нащадка.
Але найцікавіший період у стосунках дитини і тата – це тоді, коли малеча опановує людську мову, усвідомлює себе окремим індивідуумом, висловлює власні бажання і бачення. Тоді батько, окрім «гіда» і «спонсора», бере на себе роль ще й мудреця. Він має знайти до розуму і серця свого нащадка шлях і вміти завжди задовольнити будь-який його «голод».
Дитячий голод може бути, наприклад, інформаційним. У такому разі свідомому татусеві необхідно буде втамувати його вичерпними, а головне – зрозумілими для дитячої голівки відповідями.
А може бути голод енергетичним. Дитині увесь час бракує уваги. Вона прагне бути у центрі нашої опіки. І «відфутболювати» її не можна. У такому випадку тато мусить стати енергетичним «донором». Часто достатньо, займаючись власними справами, бути просто поруч із сином чи донькою і подекуди їх заохочувати словами, аби вони постійно відчували батьківське тепло.
Потребує дитина, особливо син, і твердої батьківської руки. Ні, не для покарання, а задля забави. Корисно жартома поборотись один з одним, разом пострибати, побігати, поганяти м'яча, постріляти з лука. Спорт завжди єднав і розвивав людей.
Коли дитина досягне повноліття, батькові варто відпустити її у вільний життєвий політ. Але при цьому «мудрець і екскурсовод» має бути завжди готовим, за необхідності, пригріти спадкоємця під своїм «крилом».
«Ти мене обрав, тому я маю честь бути твоїм Другом на все життя», – промовив я синові у перші хвилини його народження.
Жіночий погляд
Науковці подейкують, що першими заговорили первісні жінки, адже вони багато часу проводили в очікуванні своїх чоловіків із полювання в оточенні інших жінок та дітей. І їм довелося винайти спосіб порозумітись, аби вирішувати конфлікти, обговорювати в деталях рецепт приготування спільного мамонта тощо. Можливо, тому багато тисячоліть у більшості суспільств, що існують чи існували на Землі, саме жінки відповідали за залагоджування конфліктів, за виховання нащадків та опікування домашнім вогнищем. Чоловіки ж дещо пізніше освоїли цю новонабуту здібність – спілкування з усіма його тонкощами, однак застосовували її більше в політиці, ніж у вихованні власних чад, із якими й надалі не знали як поводитись. В більшості давні чоловіки були більш мовчазні, адже мали зовсім інші функції – захист та полювання, а пізніше важка праця у полях.
Століттями жінки відточували свої комунікативні та виховательські здібності, а чоловікам нічого не залишалось, як воювати та тяжко працювати. Здавалося, нема і ніколи не буде нікого кращого за маму, хто б міг піклуватсь про дитину. Та нарешті настав час, коли й чоловіки можуть брати участь у вихованні своїх дітей! Ласкаво просимо у ХХІ століття! Світ змінився, і в більшості розвинутих країн чоловікам не потрібно воювати чи полювати аби вижити. Сьогодні у них є час та можливість (а у деяких навіть натхнення) проявляти свої виховательські таланти. Тим більше що жінки, залишившись без підтримки великої родини та кинувши виклик ринку праці, потребують неабиякої допомоги.
Отже, який вклад робить сьогодні батько в скарбничку дитячого виховання? Я знаю, ви очікуєте прочитати: впевненість у собі, безпеку, силу волі... Та в сучасному світі ролі так сильно змінились, що вже неможливо чітко визначити, що відноситься до компетенції батька, а що матері.
«Ми народжуємось хлопцями та дівчатами, а батьками й матерями – ми стаємо» – на жаль, не знаю автора цієї фрази. Але сьогодні більше й більше пересічних людей розуміє, що батько – це не лише біологічна, а й соціальна роль, до якої потрібно готувати. Тому...
...батько потрібен, щоби навчити бути... чоловіком або дружиною, батьком або матір’ю;
...батько потрібен, щоби можна було сховатись за його широку (або й вузьку, та все ж рідну) спину, коли мама сердиться за те, що ти розмалював шпалери у спальні;
...батько потрібен, щоби сердитись, коли мама переховує тебе за своєю спідницею, за те, що ти розібрав його улюблений радіоприймач.
Список можна продовжувати, а можна висловити одною фразою: батько потрібний для того, щоби відтіняти маму. Щоби бути не таким, як вона, проявляти інші риси. Щоб у дитини в житті завжди був вибір – як почуватись, як поводитись, куди рухатись. І не важливо, хто вчить дитину ніжності, а хто наполегливості. Хто вчить відступати, якщо не впевнений у результаті, а хто йти до кінця будь-що – важливо, що в наплечнику досвіду, котрий дістався від батьків, у дитини будуть усі можливі інструменти, щоби хакнути цей заплутаний та мінливий світ.
Автори: Денис Тимошенко, Тетяна Саніна